О. Галімський

Сіра Рада
(антиутопічна трилогія)

Дружині-другу та благодійнику

Передмова
Шановний читачу!
Перед тобою те, що займало мою свідомість більше півроку. Вперше зібране разом та надруковане. Все те, що увійшло в першу в моєму житті збірку, і не бачило, а ні редакційної правки, а ні цензури (звичайно, окрім авторської).
Зараз, відсторонено дивлячись на “Сіру Раду”, я задаюсь питанням: про що розповідає вона читачам, які ставить питання?
Найголовнішим, на мою думку, тут є питання самопожертви. Самопожертви як властивості людської душі. У “Сірій Раді” йде принциповий пошук межі, яка відділяє самопожертву властиву більшості від героїзму, з одного боку, та від злочину – з іншого. Межі, за якою пошук істини перетворюється на втечу від себе, переконання – на фанатизм, благородна мета – на вбивчу самоціль. Тієї межі за якою людина, жертвуючи собою заради ідеї або заради інших, починає приносити в жертву їх самих. Саме на цій межі, немов на лезі ножа балансують герої “Судді”, “Охоронця” та “Народження лідера”.
Мабуть, кожен з читачів відмітить про себе деяку незавершеність, певну невизначеність та безліч недомовок, що стримлять зі сторінок оповідань. Може навіть здатися, що то якийсь спеціальний літературний прийом. Хочу відразу запевнити, що це не так. Просто це віддзеркалює властивості моєї свідомості, для якої будь-яка ідея, набувши певного рівня визначеності, немов спійманий метелик, перетворюється з прекрасного живого створіння на проколотий шпилькою експонат.
Саме відсутність визначеності дарує читачеві прекрасну можливість домислювати фантастичну реальність, ніби проживаючи її самому. А саме це, на мою думку, робить твір гідним витраченого часу, перетворюючи його читання на щось більше ніж просто розвагу.
Насамкінець варто було б відмітити, що за час роботи над “Сірою Радою” певні зміни відбулися й у внутрішньому світі самого автора. В значній мірі тому сприяла робота над циклом, а також надія на терплячого та мислячого читача. Саме остання зробила можливим завершення роботи, спонукаючи мене, знову і знову повертаючись до сюжетів “Сірої Ради”, переосмислювати сенс життя.
8 - 14 липня 2001 року,
кафедра епідеміології НМУ
P.S.: Моя щира подяка Ірині Іванівні Жебці та Борису Дмитровичу Списаренку, яким судилося стати хрещеними батьками “Сірої Ради”.

Суддя
Демократія – найгірша форма
управління державою…
(У. Черчілль)

1. Допит
Суддя-2920 сидів у своєму кріслі в кімнаті для допитів. Власне, то не була кімната для допитів, при наймі така, якою вона мала б бути до Великого Кризу: тихо грала приємна заспокійлива музика, стіни й стеля повільно переливалися теплими кольорами, повітря було наповнене пахощами лугових квітів.
Навпроти судді точнісінько у такому ж самому кріслі сидів підозрюваний. “Підозрюваний, підсудний, осуджений – яка в тім різниця?” - подумалося судді. Суддю переповнювало почуття виконуваного обов’язку. “Щось їх побільшало. За останній місяць це вже другий. До кінця року набереться з десяток. Ось із цим закінчу доведеться писати аналітичний звіт до Об’єднаної академії вдосконалення…”.
Їх розділяв невисокий дерев’яний столик округлої форми. У великому вікні, що повністю займало одну зі стін було видно небо, по якому повільно пропливали хмари. З напіврозчинних дверей долинали кроки, чулись голоси людей, які походили повз кімнату. Підозрюваний жваво і не без задоволення сьорбав зі склянки рожевий напій із запахом полуниць.
Мешканцям епохи, яка передувала Великому Кризу, могло б здатися, що поважний добродій веде дружню розмову з нахабнуватим молодиком у якійсь там кімнаті відпочинку чи то приміром у закутку дорогого ресторану… Не дивлячись на те це був справжнісінький допит.
Варто зауважити, що зовнішній вигляд Підозрюваного відповідав його тридцяти рокам, чого не можна сказати про Суддю, що не так давно розміняв шістнадцятий десяток, маючи при тому вигляд… квітучого сорокарічного чоловіка.
Проте будь-кого з мешканців Об’єднаного Світу подібним було важко вразити, якщо взагалі можливо: окремі співробітники ОАВ нараховували по чотири сотні років, зберігаючи при цьому чудову працездатність, чого, правда, не можна було сказати про їх зовнішній вигляд…
Молодик, відповідаючи на чергове питання, тримав руку на невеличкій пласкій коробочці, що кожного разу спалахувала блакитнуватим світлом. “Говорить правду. Дивно, міг би кілька разів збрехати. – Мозок судді на кілька секунд сповнила невиразна туга. – Спробував би психодепресивного сигналу”.
Підозрюваний, який, мабуть, не хотів пробувати психодепресивного сигналу, продовжував поволі відповідати на запитання Судді.
Виявилося, що у своїй аномалії молодик працює вчителем у початковій школі. “Ти ба, в їх аномаліях ще й школи є! – не без сарказму подумав 2920, – і дітей їм не замало.” Звичайно суддя знав, що в аномаліях є не тільки школи, а подекуди й дещо цікавіше… Проте допит є допит і без доброго гумору (хоча би й не вголос) тут не обійтись.
В ході бесіди з’ясувалося, що молодик свідомо викрав зі сховища ОАВ кілька носіїв інформації, що містили візуальні дані з історії Землі за неповних півтора століття, що передували Великому Кризу, та власне про сам Великий Криз.
“Яка дурість! Будь-хто може вільно отримати подібний носій у кожному пункті інформації. Крім того, Сіра Рада й так закидає аномалії навчальною інформацією та високотехнологічним обладнанням. Ось Вам подяка!…– Після миттєвого приливу туги суддя опанував себе – Не варто дратуватись, так і депресію підхопити можна!”.
“Цікаво, нащо вони йому здалися?”. На зміст відповіді Підозрюваного Суддя не звернув уваги. Він просто закляк від несподіванки… Молодик поволі щось розповідав, а з-під його долоні виривалося червоне світло… “На нього не діє психодепресивний сигнал!!! – в такт думок судді зі схожого пристрою в кутку кімнати виблискував червоний вогник… Не показавши виду, 2920 ледве опанував себе. Жах у голові Судді змінився цікавістю, а потім знову відчуттям власної гідності та цінності виконуваного обов’язку. На прохання Судді носії лягли перед ним на стіл. “Передивлюсь вдома перед сном”.
Допит скінчився. Суддя викликав Охоронця і попросив його відвести Підозрюваного до його сектор-помешкання. “Цікаво, мабуть мій сектор-помешкання не набагато ліпше”.
З почуттям виконаного обов’язку Суддя відправився до свого сектора, прихопивши носії…

2. Великий Криз.
Чим був Великий Криз? Вам доводилось читати пророцтва про кінець світу? Великий Криз був гіршим ніж будь-яке з них окремо чи, то всі вони разом.
Істину причину його виникнення чи, то навіть час його початку не вдалося встановити Сірій Раді за понад п’ятсотлітній період її правління. Це й недивно, бо з настанням Великого Кризу втратили будь-який сенс такі поняття, як початок, кінець, час… Власне сам час нікуди не зникав, він просто втратив основну свою властивість…
Попри нез’ясованість причини окремі факти що передували Великому Кризу складали виразну, хоча й далеко не повну картину.
За кілька років до його початку в ряді великих наукових центрів розпочалися паралельні дослідження властивостей часу. Невдовзі в кількох наукових лабораторіях, що працювали з прискорювачами елементарних часток була відмічена парадоксальна синхронізація процесів. Дослідження продовжувалися. Їх результатам так і не судилося бути опублікованими.
Одного дня сонце просто перестало сходити зі сходу – воно зійшло на заході…
Весь світ просто перетворився на величезну аномалію. Перестали діяти звичні закони простору й часу. Раптом з’являлися й зникали люди, предмети, цілі міста. Всі блага цивілізації одночасно перестали бути благами: у кращому разі складна техніка просто не працювала, в гіршому – спричиняла колосальні жертви.
Не було паніки або заворушень. Усяка цілеспрямована діяльність в умовах безладної круговерті часу і простору втратила будь-який сенс. Уряди, втративши в один момент усі можливості до якогось впливу на ситуацію, перетворилися на безпорадні групи старих і кволих людей.
Не спрацювала жодна з приготованих військовими та таємними урядовими організаціями “на лиху годину” систем життєзабезпечення. Вони були розраховані на будь-що, будь-що логічне чи раціональне. Великий Криз не був ані логічним, ані раціональним…
Скільки це тривало й досі не відомо. За орієнтовними підрахунками для мешканців Землі – понад рік, для всесвіту, як згодом доповіли провідники з Об’єднаної Академії Вдосконалення, – півмільярда років…
В один момент все скінчилося…Ні, аномальний час і простір не перестали існувати. Просто сталася консолідація аномалій. Величезні території продовжували існувати в умовах коли не діяли нормальні закони фізики.
Великий Криз дестабілізував не тільки напрям обертання, але й характер орбіти Землі. Доба, а вірніше сказати, час, що відділяв два сходи сонця скоротився до вісімнадцяти годин і продовжував повільно скорочувався. “Рік” скоротився до трьохсот днів… Поняття пір року через потепління і постійну зміну погоди перестало існувати. Клімат не лише став значно теплішим, а й практично однаковим по всій землі.
Внаслідок швидкого танення льодовиків зовнішні обриси континентів невпізнанно змінилися.
Звільнена від льодового панцира, струшуючи всю Землю судомами землетрусів, швидко піднімалася над морем Антарктида, що за кілька років перетворилася на один квітучий сад. Та це дивовижне перетворення не завадило їй стати величезною аномалією. Скоріш навіть навпаки, саме аномалія спричинила більшість дивних змін. Так, лише швидкість танення льоду не вкладалася в жодні зрозумілі межі.
Підйом рівня океану, разом з непередбачуваним обертанням Місяця, який тепер вільно відкривав людському оку свій зворотній бік, зробили свою справу. Через високі припливи, які чергувалися зі штормами узбережжя перетворилися на величезні пляжі та лагуни, щедро всіяні дрібними аномаліями. Берегова лінія сягнула відмітки двохсот метрів над колишнім рівнем моря.
На зміну хаосу часу й простору прийшли стихійні лиха, голод та епідемії. На загал за кілька десятиліть з початку Великого Кризу населення Землі зменшилось так, що з колишнього десятка мільярдів ледве лишилася сота частина.
Нашвидку сформовані уряди, що спиралися на рештки армії, поліції та уламки державного апарату, ледве спромагалися підтримувати елементарні ознаки законності, марно намагалися зібрати до купи вціліле. Про опір стихії чи відновлення зруйнованого мова не йшла…
Єдиним джерелом надії і порятунку стала створена в горах Тибету Об’єднана академія…
Впродовж Великого Кризу найменших втрат і поневірянь зазнав саме Тибет. Рішенням його духовного керівництва розіслані у всі кінці агонуючого світу монахи збирали науковців, лікарів, вчителів, представників духовенства, кінець-кінцем просто освічених та талановитих людей, а разом з ними й рештки культурних цінностей, вцілілої інформації, зразки техніки.
Наслідком цих зусиль, що тривали не одне десятиліття стало створення Об’єднаної Академії Вдосконалення.
Титанічна робота, яку проводили зібрані під її проводом кращі вцілілі представники людства почала потроху давати перші плоди. За кілька десятків років на територіях, на які поширювала свій вплив ОАВ, зникли голод та епідемії, почали запроваджуватися нові технології, відновилася система освіти та медицини.
Зібрані разом прогресивні представники духовенства, вчені та митці розробили єдину релігійну доктрину, що отримала назву Сірої Праведності. Основними ідеалами якої стали вшанування життя, прагнення до вдосконалення, самозреченність. Концепція Сірої Праведності посіла домінуюче положення в ОАВ, не заперечуючи собою інших вірувань і релігій, які, попри це, продовжували відмирати.
Територія підконтрольна ОАВ зростала швидкими темпами – один за одним знесилені стихійними лихами та безладом військово-поліцейські режими переходили в її підпорядкування. За чверть століття всі території поза межами аномалій опинилися в підпорядкуванні ОАВ, діставши назву Об’єднаного Світу.
На чолі Об’єднаного Світу стала Сіра Рада, створена з провідних науковців ОАВ. Рік її створення дав початок Сірої Ери. Сіра Рада стала найвищім органом державної та релігійної влади. Основною функцією ОАВ стало виконання рішень та обслуговування потреб Сірої Ради…

3. Перші сумніви
Суддя уважно переглядав відео зі вкрадених носіїв. Нічого нового, геть нічого… Перед ним вставали і зникали знайомі картини з історії Землі. Досягнення, події, лідери… Війни, голод, поневіряння… Все було знайоме. Не один раз бачене.
Проте було щось іще. Щось незвичне, що примушувало дивитись все це по новому. В свідомості судді зростала цікавість. Він змінив один носій іншим і продовжував дивитись. Минуло кілька годин. Раптом мозок судді осяяла думка.
Система! Детальний аналіз!
Аналіз носія за заданими параметрами триватиме чотири години, вісімнадцять хвилин!
Синхронізувати з таймером відпочинку!
“Матиму час трохи поспати. Все ж воно якось дивно. Такого ще жодного разу не було… ”
На своєму віку Суддя бачив від мешканців аномалій все. Була й дикунська поведінка, й образи Охоронців, навіть спроби опору. Звичайно були й крадіжки, й напади на жителі Об’єднаного Світу. Проте крадіжок зі сховищ інформації ОАВ не було. Тим більше інформації загальнодоступної, яка не лише вільно поширювалася в Об’єднаному Світі, а й спеціально надсилалася до аномалій.
“Чому на нього не подіяв психодепресивний сигнал? – останнє слово відбилося ледь чутною луною туги – Знову щось, мабуть, вийшло з ладу.”
– Система! Перевірка обладнання кімнати для допитів!
– Перевірка обладнання за заданими параметрами…
Суддю повільно охоплювало солодке заспокоєння. Раптом він відчув щось тривожне давно забуте, але до болю знайоме. Рештки свідомості спробували чинити опір, проте потонули у масі відчуттів…
Суддя 2920, дорослий повноцінний мешканець Об’єднаного Світу… бачив сон!

4. Сіра Рада
Перші успіхи Об’єднаної Академії Вдосконалення були дійсно вражаючими. За кілька років від початку Сірої Ери науковці подолали голод та епідемії, на всій території Об’єднаного світу була створена нова система державної влади, що постійно й адекватно реагувала на нагальні потреби населення.
Власне влада була невід’ємною частиною ОАВ. Сама Об’єднана академія була невіддільна від доктрини Сірої Праведності. Над всім цим незримо стояла Сіра Рада. Вона була не просто органом управління, вінцем державної та духовної влади. Вона стала символом. Символом надії, відродження, ідеалом Сірої Праведності…
Членами Сірої Ради стали чотирнадцять провідних науковців, в основному керівників підрозділів та лабораторій Об’єднаної Академії. Імена її членів не були відомі широкому загалу мешканців Об’єднаного Світу, що відповідало основним положенням Сірої Праведності. Будучи безпосередньо зрощеною з ОАВ на початку свого існування Сіра Рада поступово віддалялася від неї, все більше і більше присвячуючи свою діяльність глобальним проблемам існування Об’єднаного Світу…
За кількасот років правління Сірої Ради Об’єднаний Світ позбувся більшості проблем і вад, які були породжені Великим Кризом та розвитком цивілізації який йому передував.
Політика та комерція знищені Великим Кризом за час правління Сірої Ради так і не відродилися. Хоча остання, сповідуючи ідеї свободи і ненасилля, не чинила тому жодних перешкод. Їм просто не знайшлося місця в системі світобудови яку пропонувала Сіра Праведність.
Зникли преса та телебачення. Вся інформація, знаходячись в загальному банку даних, вільно поширювалася планетарною системою контрою, до якої мали вільний доступ всі мешканці об’єднаного світу. Не стало секретів та державної таємниці. Певна інформація, яка визнавалась Сірою Радою такою, що не підлягала широкому розголосу розміщувалась у загальному банку даних без оголошення про її наявність, проте до неї зберігався вільний доступ.

На тлі постійного зростання добробуту, якому Об’єднаний Світ завдячував Сірій Раді, з’явилась і зросла проблема якій вона не могла зарадити. Мешканці Об’єднаного Світу перестали народжувати дітей.
Зусиллями вчених було значно подовжене активне життя людей. Проте, які б дива фізичної сили та життєвої бадьорості вони не демонстрували, якими б молодими не видавалися ззовні Радники та Провідники лабораторій що розміняли другу, а то й третю сотню років, все таки то були старі люди, перш за все душею. Більшість засобів до яких вдавалася Сіра Рада задля збільшення населення Об’єднаного Світу зазнали поразки.
Одним з перших своїх рішень Сіра Рада дозволила більшість заборонених колись офіційно, а насправді втаємничених, досліджень людської біології. В тому числі й клонування.
Дещо згодом клонування набуло широких масштабів. Рішенням сірої Ради клони здобули повну рівність з мешканцями Об’єднаного Світу, які з’явилися природним шляхом.
Клонами, які психологічно і зовнішньо індивідуалізувалися були укомплектовані майже всі державні служби. Серед них були Охоронці й Судді, а також спеціальні співробітники лабораторій й наукових секторів Об’єднаної Академії Вдосконалення, особливо тих, де робота була пов’язана хоча б з дрібними ризиком чи то шкідливістю.

Однією з найсерйозніших проблем, що весь час була в центрі уваги Сірої Ради залишались аномалії.
З кінця Великого Кризу з ними не було жодного зв’язку. Жодна людина, що проникала на аномальні території звідти не поверталась.
Наслідком невдалого завершення розпочатого Сірою Радою проекту геостандартизації аномалій, що дістав назву “Відродження”, стала трагедія, яка в свідомості мешканців Об’єднаного Світу перевершила жахи Великого Кризу. Через прорахунки науковців, які були затьмарені першими успіхами, сталась загибель майже всіх співробітників сектору геофізики та п’ятидесяті тисяч мешканців аномалії, в наслідок чого тринадцять Радників вдалися до припинення життя.
Новий склад Сірої Ради, що дістав назву Наступників, аналізуючи причини катастрофи, наклав заборону на будь-яке втручання в аномалії. Результатом аналізу стало створення стандартних вікон виходу, що дали змогу мешканцям аномалій вільно потрапляти до Об’єднаного Світу.

5. Пробудження крізь сон
Тіло Судді лежало без руху у контролері відпочинку. Все було, ніби як завжди. Пролунав звичний мелодійний сигнал. До непорушного тіла повільно і впевнено поверталась свідомість. Окрім звичної легкості, було ще щось…
“Дивно” - подумалося судді. Тієї ж миті його свідомість заклякла. Він згадав все. Все, що наснилося йому за час передування в контролері відпочинку…
Думки тіснилися змінюючи одна одну. “Те життя… До Великого Кризу… Сон. Як може наснитися в контролері відпочинку сон? Та ще й дорослій людині? Судді?.. Ще й про таке!.. Порушення!.. Безліч порушень проти Сірої Праведності !..”.
При цій думці суддя приготувався відчути звичну хвилю туги. Її відсутність викликала в ньому надзвичайне занепокоєння.
Судді коштувало надзвичайних зусиль привести до ладу свою свідомість. Завжди таку струнку і злагоджену, непогрішиму, завжди з відчуттям цінності виконуваного обов’язку. Проте він ніяк не міг збагнути куди те все поділося цього разу. Відчуття цінності виконуваного обов’язку геть зникло зі свідомості судді. Воно зникло, і забрало із собою те відчуття туги або, скоріше страху перед нею, що з’являлась кожного разу, коли він думав про щось, що не співпадало з його роллю. Натомість там з’явилося щось нове, назви чого він не знав…
– Система, наслідки аналізу записів носіїв! – промовив він, вибираючись із контролера відпочинку, і відразу впіймав себе на думці, що його голос звучав якось непевно, не так, як завжди.
– Дані аналізу носіїв, проведеного шляхом співставлення з банком даних ОАВ, наведені у вигляді таблиці. Продемонструвати на екрані або подати у голосовій формі?
– На екран.
“Співпадає… співпадає… в межах допустимих відхилень для копій даного класу… припустимі технічні дефекти… відсутній психодепресивний сигнал. Ось в чім річ! В окремих фрагментах він мав сягати до чотирьох балів”.
– Результати перевірки до справи.
– Система, результати аналізу технічного стану обладнання кімнати для допитів.
– Стан обладнання в межах допустимих відхилень.
– Протокол останнього допиту.
– Протягом допиту психодепресивний сигнал застосовувався один раз. Серія імпульсів, відповідно до діючого стандарту громадських приміщень не перевищувала двох з половиною балів.
“Чому?.. Чому на нього не діяв психодепресивний сигнал? Два з половиною бали…”– питання не залишали Суддю. “Шкільний вчитель, теж мені! Діти…”– в його свідомості почулася незвична іронія, – Діти!!!”. То був несподіваний здогад. Думка, що проштрикнула його свідомість наскрізь, нанизуючи, ніби намисто, розрізнені факти.
Психодепресивний сигнал такої інтенсивності не діяв на дітей. Тож виявлялось, що підсудний був, не дивлячись на свої тридцять років, дитиною, принаймні мав дитячу психіку.
“Засудити дитину…” – думалося 2920 – “З огляду на скоєне то має бути психостандартизація…”
Несподівано Судді згадався побачений сон…

6. Законність і порядок.
Ще на початку свого існування Сіра Рада значно спростила систему судочинства, слідства та покарання за злочин. З колись величезного та розмаїтого карного законодавства лишилися тільки основні норми, кількасот судових прецедентів. З усіх можливих покарань залишились тільки два майнова та психостандартизація.
Широко застосовувана за дрібні правопорушення майнова стандартизація мала для мешканців Об’єднаного Світу більшою мірою виховний, аніж каральний зміст. Бо порушники, які її зазнавали продовжували користатися всіма основними здобутками цивілізації, в той час як їх майно просто позбувалося індивідуальних ознак. Більше того, майно більшості населення, яке сповідувало ідеали Сірої праведності , мало чим відрізнялося від стандартизованого набору.
Що ж до психостандартизації, що включала нейросканування та ліквідацію нейрональних зв’язків, які сприяли антисоціальній поведінці, то, завдяки надзвичайно неприємним суб’єктивним переживанням, що супроводжували цей процес, більшість засуджених використовували право на припинення життя.
Сіра Праведність, яка беззаперечно поважала життя разом з тим вшановувала й право на смерть. По всьому Об’єднаному Світі, немов пральні чи то перукарні до Великого Кризу, розміщувалися центри припинення життя, що натомість працювали цілодобово. Будь-хто будь-коли міг завітати до такого центру й безболісно розпрощатися з життям. Крім того з користю. Бо тіла позбавленні таким чином життя – то був чудовий матеріал для медицини та науки… Особливої популярності те набуло після невдалої спроби геонормалізації.
Проблемою, якій не могла зарадити Сіра Рада стали мешканці аномалій. Несподівано з’являючись з перших ліпших стандартних вікон виходу, вони спричиняли справжнісінький безлад. Звиклі до пануючого спокою і порядку мешканці Об’єднаного світу сильно потерпали від їх дивної, подекуди, ворожої поведінки, ставали непоодинокими жертвами крадіжок і нападів. Діюча в Об’єднаному світі система правопорядку не могла дати гідної відсічі навалі порушень.
Саме через постійну неадекватну поведінку мешканців аномалій, а також у зв’язку із занепадом ідеалів Сірої Праведності Об’єднана Академія дедалі поглиблювала психологічний контроль. Разом із запровадження проекту “Відкрита душа” по всьому Об’єднаному Світі були встановлені генератори психодепресивного сигналу, які унеможливлювали агресивну поведінку. З часом поглиблювалося психологічне моделювання клонів, у свідомості яких закладалося заохочення до певних видів діяльності. Вся інформація з планетарного банку даних була дубльована психодепресивним сигналом так, що перегляд окремих її фрагментів, які містили зразки антисоціальної поведінки став практично не можливим.

7. Останній вирок.
Напівпорожній судовий зал замовк у напруженому очікуванні. Останні з присутніх неспішно вмощувалися на своїх місцях.
Суддя Абрахам Уоллес повільно, ніби зважуючи кожне сказане слово, промовив:
– Злочини проти життя громадян, їх честі та майна є найтяжчими і марно шукати їм виправдання. Вина підсудного у них видається мені незаперечною. Проте набагато тяжчим злочином здається мені відсутність турботи про майбутнє. Бо як сьогодення зобов’язане своїм існування вчорашньому так і день сьогоднішній має закладати підвалини майбутнього, створюючи день прийдешній. Тому, я суддя Верховного Суду, божою ласкою Абрахам Самюель Уоллес виношу такий вирок: визнати винним у злочинах скоєних підсудним Ричардом Томасом Енігом… себе, – голос судді повторився луною у тиші напівпорожнього заму – Призначивши покарання у вигляді страти на електричному стільці… З огляду на особливі обставини справи він має бути виконаний протягом доби… Вирок остаточний і оскарженню не підлягає.

Дорогою 2920 продовжував думати над обставинами щойно завершеної справи: “Дивно, як міг зберегтися у програмі судочинства той старий прецедент? Проте, Сіра Рада завжди має рацію…”
“Цікаво, що він зараз робить?.. Мабуть вже показує своїм підопічним ті носії… Ось і центр…”
Настрій Судді був незвичайно піднесений. Разом зі звичним відчуттям виконаного обов’язку в його свідомості зростало нове невідоме відчуття. То було відчуття свободи.

Звичним рухом він прочинив великі скляні двері з написом “Центр припинення життя”…

Народження лідера
Тринадцять праведників сірих
Здобули істину за мить,
Один до них не приєднавсь –
Тепер лиш в нім душа болить.
(Стародавнє пророцтво)
1. Видіння.
“Милий його серцю образ запитав:
Ти мене не кинеш?
Ні…– відповів він з усією ніжністю, не знаходячи що до того додати.
Його свідомість переповнювала відданість, бажання пронести крізь життя ту обіцянку. Здавалося, то була мить щастя…
Раптом все зникло… Порожнеча. Несходима, холодна та бездонна. Болюча порожнеча…Її виповняють запитання. Самі запитання. Проте від того вона не стає а ні теплішою, а ні меншою.
Вона охоплює всю душу. А десь там, в її безмежжі, жевріє, втрачаючи останні крихти тепла зернятко надії…”
У видіння, розриваючи його на шматки, увірвався спокійний жіночий голос із ледь помітним металевим відтінком:
… Імперативний виклик з сектора біоконтролю. Скасування виклику неможливе. Двосторонній зв’язок буде встановлено за тридцять секунд… Сірий код. На зв’язку радник Мак Чен… Ви можете заблокувати передачу зображення… двадцять… дев’ятнадцять…
Майкл Пірс, повільно піднявшись із ліжка, зробив кілька кроків до однієї зі стін своєї кімнати.
Сімнадцять… шістнадцять…
Увімкнути канал.
На стіні вмить з’явилося величезне обличчя китайця з виразом кумедного нетерпіння, який враз змінився на ласкаву посмішку:
Раднику?… Майкле! Привіт, Старий Друзяко! – обличчя обвело постать Пірса очима, втупившись у волохате обличчя, змінило посмішку на вираз непідробного здивування, після чого зменшилось до нормальних розмірів.
На стіні з’явилась постать Чена, за мить – панорама сектору біоконтролю.
Раднику? Привіт. Ти щось хотів?
Ми звичайно всі в курсі, що ти віддалився від справ і не з’являєшся на людях. Проте, все ж варто за собою трохи стежити. Бо так і пліснявою зарости не довго.
Конкретніше.
Треба зустрітися – вираз обличчя Мак Чена раптом став неприродно серйозним.
Біля меморіалу опівночі.
Добре. Я лиш прошу тебе: поголися! Бо ще когось перелякаєш. – на згасаючій стіні майнула усмішка.

На сірій стелі залу переливаючись дрібними вогнями сяяла величезна чотирнадцятикутна зірка. Вона відбивалась в ідеально рівній поверхні ще більшого столу, за яким сиділи тринадцять чоловік. Одне з крісел було порожнім.
… Депресивні явища в Об’єднаному Світі, не дивлячись на всі наші зусилля, продовжують наростати. – тихим, мелодійним голосом доповідала висока темношкіра жінка – Пори всі наші зусилля загальна активність мешканців з дев’ятисотого дня скоротилася на третину, ефективність управління …
Раднику Белатрікс! – почувся писклявий голос худорлявого молодика з протилежного краю столу – Про яку власне ефективність йде мова? Як, всім нам відомо, з моменту відходу від справ Радника Пірса Сіра Рада не ухвалила жодного рішення. Фактично Об’єднаним Світом вже три роки керує ОАВ.
Сектором психозахисту разом з сектором біоконтролю розроблені ряд невідкладних заходів. – дивлячись в бік Мак Чена, все тим же мелодійним голосом продовжувала Радник Белатрікс – Всі вони були об’єднані в проект “Відкрита душа”. З деталями вас ознайомить Радник Мак Чен.
Ніколь, деталі нам в цілому відомі. Яка кандидатура?
Як показали дослідження ніхто з присутніх членів Сірої Ради для того не підходить, Хоча б тому, що всі ми користуємося контролерами відпочинку…– почав було Чен.
Ви пропонуєте поставити над Сірою Радою не Радника? – з сарказмом у голосі зауважив молодик.
Ви забули про Майкла Пірса…
В залі запанувала тривала пауза, яку перервав спокійний голос Ніколь:
Попри все, кращої кандидатури ми не знайшли. Якщо у Сірої Ради не буде заперечень, ми хотіли б спробувати.

2.Меморіал.
Швидко сутеніло. Угорі засніжені гірські вершини вигравали сяйвом проводжаючи сонце. Лише вони, сяючі золотом, та ще рожево-фіолетове небо, немов у дзеркалі відбивалися у чорній полірованій поверхні величезного базальтового циліндра, що стояв посеред вирівняного гірського плато, відгороджений від нього розірваною з трьох боків круглою стіною.
З-за гірських вершин, на тлі згасаючого неба повільно з’явився місяць. Його ледь помітний рух ставав дедалі повільнішим. Пірс повільно пройшов між стіною і циліндром. З двох боків у гладких чорних поверхнях світилися викарбувані сотнями кристалів написи. Він зупинився біля того місця, де на циліндрі не було написів. В нім відбивався напис з протилежного боку: “Уранія С’юзан Джонс”, а під ним інший “Охоронець JA №42 серія VX-1747”. Майкл повернувся до нього. Він міг би отак стояти вічність.
Тим часом, місяць, завершуючи свою прогулянку небосхилом пірнув за гірський хребет. Тієї ж миті з надр кам’яної споруди вихопився стовп білого світла, розрізаючи навпіл темряву нічного неба.
Від проходу в стіні відділилась і наблизилась до Майкла тінь.
– Ти все ще сумуєш? Вже минуло чимало часу… Чи то може приміряєшся?
– Я з нею так і не попрощався... – промовив Пірс не відриваючи очей від напису.
– До речі, в Академії й досі не розуміють того твого наказу… про загиблих…
– А ти б зміг?!! – Майк в мить подолав відстань що їх розділяла, опинившись біля порожньої поверхні циліндра. З несподіванки Мак Чен мало не присів. Вираз його обличчя засвідчував його жаль не лише про те, що він зайве розтулив рота, а скоріше навіть, що він прокинувся цього ранку.
– Ти б зміг поховати свою кохану?!! Її…– Майк осікся, але все ж продовжував. – Зміг би впізнавати обвуглені тіла її друзів? Поховати того, кого послав заради неї на смерть? І ще п’ятдесят тисяч безневинних жертв… Я тебе питаю: зміг би ти робити все це і залишатись людиною? Усвідомлювати це і продовжувати жити?.. Доля позбавила мене права на останній вибір. Я навіть не можу до неї приєднатися…
Майк щосили вдарив по чорній поверхні, на якій від того з’явився червоний відблиск. Чену на мить здалося, що він бачить у тому відблиску тьмяний напис “Майкл Джонатан Пірс”.
– Все набагато гірше, аніж я думала. – З проходу в базальтовій стіні з’явилася постать Белатрікс. Побачивши збентеження на обличчі Мак Чена вона додала, – Дійсно припинення життя Радника Пірса, на тлі депресивних явищ у спільноті Об’єднаного Світу, спричинило б ланцюгову реакцію…
– Вибач, Ніколь, я мав би себе контролювати. – Майк несподівано опанував себе , і, ніби до речі, додав – Раднику.
– Нічого, а ось поголитись міг би старанніше.
– В-ви…– прорізався голос китайця.
– Так. Знайомі. Ще з того часу коли я починав працювати Провідником сектору біоконтролю.
– А я, дурний, мало вас одне одному не представив.
Вираз обличчя Майка дещо потеплішав.
– Ходімо, розповісте про ваші задумки. Я вже маю певні здогади, заради чого Наступники ворушать старий непотріб. Проте деталі волів би почути від вас.

3. Прощання.
Того ранку Пірс не збагнув як прокинувся. В тому пробудженні було щось нез’ясовано гнітюче. Уранії поруч не було. Він з подивом оглядав кімнату – прокидатись так рано було не в її звичці.
Виглянувши з-за рогу спальні Майкл побачив як на стіні змінюючи одна одну вискакували химерні діаграми, колонки якихось чисел. “Востаннє переглядає матеріали геонормалізації – ця думка відбилася гнітючою луною в голові Пірса – Востаннє…востаннє…”.
Зробивши кілька кроків вперед, він непомітно підійшов до неї. Простягнувши руки, тихо обійняв плечі Джонс, що сиділа на невеличкому кріслі посеред кімнати. Але замість, традиційного в таких випадках, поцілунку дістав тривалий докірливий погляд.
Ні, ось так шановний Радник Пірс вшановує працю своєї коханої дружини! – в чорнявих очах Уранії проскочили зеленуваті вогники.
Не розумію, про що ти, люба. Якщо я тобі заважаю працювати то я зараз піду. – пробубонів Майк і покрутив головою, проганяючи останні залишки сну.
Зі мною зв’язувалась Радник Елайза. Добре хоч вистачило розуму не заперечувати. А то щ

щоб я казала завтра своїм колегам?
Аніе, я хотів був з тобою про це поговорити. – Пірс вклав у погляд всю ніжність, на яку був тільки здатний, і від того став схожим на собаку, що ось-ось заскавчить, – Розумієш, я давно передчуваю щось недобре.
Майку, Майку – вираз її обличчя значно потеплішав – знову твої передчуття...
Я ж не прошу тебе не їхати. Я просто мрію, щоб ти не лізла в ту кляту аномалію.
Майку! Не кажи! Навіть і не думай! Ти ж чудово знаєш що я маю бути разом зі своїми співробітниками. – Промовляючи скоромовкою, з посмішкою вона, одним помахом скуйовдила густе Майкове волосся. – Я, кінець-кінцем науковець, провідник лабораторії.
Ти тоді хоч мультизахисний костюм вдягла б.
Ага, може ще й ласти? Тобі замало що один лишаєшся в Центральному залі. Так ще й треба з мене покепкувати! – випалила Джонс, але, вловивши похнюплений погляд чоловіка, додала:
Та заспокойся вже, геонормалізація цілком безпечна – це доведено дослідами, крім того у нас в команді обов’язково будуть Охоронці. – З цими словами Уранія помахом руки згасивши стіну, взялася двома руками куйовдити Пірсове волосся.
Лиш мене поруч не буде…

4. Відкрита душа
– Розповідати взагалі нема чого, з Матрицею лідерства ти либонь знайомий не гірше за мене, – почав було Мак Чен, зручніше вмощуючись у кріслі – хіба що про проект “Відкрита душа” варто сказати кілька слів.
– Такого знайомства мало кому побажаєш.
– З огляду на розвиток загальної зневіри в суспільстві Об’єднаного Світу нами був розроблений механізм живого зв’язку з Сірою Радою який служив би всім. Тобто кожен мешканець щомиті мав би змогу спілкуватися з нею. Спілкуватися не лише вербально, а й психоемоційно. Маючи змогу отримувати в ньому наснагу й натхнення, наближатися до самої суті Сірої Праведності. Власне тому ми й назвали проект “Відкритою душею”.
– Як ти розумієш, – продовжила Ніколь – проекту було вкрай необхідне живе ядро. Людська компонента. Проте проведене нами моделювання на співробітниках лабораторії нейронального вдосконалення-клонах ZR-440-20, а тим більше на простих людях, – Чен і Белатрікс дивно переглянулися – жодних добрих результатів не дали. “Відкрита душа” потребувала консолідації уваги, пам’яті та волі на тлі значного нейро-сенсорного підсилення, якого ми не могли досягти жодними іншими засобами окрім…
– Матриці лідерства! – несподівано продовжив Пірс – Проте від того потім трошки свербить голова.
Ніколь і Мак переглянулись, після чого, наче змовившись, кисло всміхнулись в бік Майка.
– На часткову інтеграцією, в межах двадцяти п’яти відсотків, як показали дослідження, придатні всі члени Сірої Ради, між іншим, як і більшість мешканців Об’єднаного Світу. Проте такий ступінь інтеграції жодною мірою не забезпечує вимог “Відкритої душі”.
– Тому ви мене вирішили запросити до повної? Як же ви цього збираєтесь досягти? Мені за час відновлення Сірої Ради, на щастя, не довелося подолати й половини обсягу інтеграції.
– Нейрональна стандартизація… – Завжди спокійний голос Ніколь здригнувся – Тотальна…
– Коли? – глухо запитав Майк, але замість відповіді отримав мовчазне здивування, що сягало межі страху.
– Майку, – Мак Чен не всидів в кріслі і нервово заходив по кімнаті – це… Це значно гірше за психостандартизацію. Від твоєї особистості лишиться мізерна частина, від спогадів – жалюгідні уривки, все решта піде на інтеграцію з матрицею…
Через мить Пірс, ніби отямившись від неглибокого сну, ледь помітно всміхнувшись, промовив:
– Сам факт розмови свідчить, що моя відмова не передбачалась. Чи я помиляюсь?

5. Неоголошена місія
Після короткого, звичайного у таких випадках, попередженнях системи канал зв’язку включився самостійно. На стіні з’явилася Елайза. Майкла вразив її, як завжди спокійний вираз обличчя із зануреним в неймовірну далечінь поглядом
…Було щось загадкове у цій невисокій літній жінці. Почати хоча б з того що ніхто в Об’єднаній Академії не знав не те щоб її другого ім’я, невідомим було її прізвище. Для всіх вона була просто Радник Елайза.
Тим не менш авторитет її у Сірій Раді був незаперечний, майже канонічний. Мабуть саме через той величезний авторитет, завжди, ніби відірвана від пануючої в Раді атмосфери, вона надзвичайно рідко дозволяла собі висловлюватися з того або іншого приводу.
Серед Провідників ОАВ та Радників більшість пережили Великий Криз і знали що створення Об’єднаної Академії та Сірої Ради в значній мірі сталося завдяки їй. Проте жоден з них не знав, що Елайза була саме тим, єдиним вченим, який передрік Великий Криз. Осміяна і зганьблена вона вирушила до Далай-Лами XXVIII, який зустрівся з нею рівно за тиждень до катастрофи…
– Раднику Пірс! Сіра Рада завершила обговорення останніх приготувань в межах проекту “Відродження”. Ви не бажаєте до нас приєднатися?
– Я не буду брати участі у затвердженні.
– Сподіваюсь, ви пам’ятаєте, що за весь час існування Сіра Рада завжди приймала рішення за згодою всіх Радників. – в її голосі почулася незвична твердість.
– Я не голосуватиму проти. Я просто не голосуватиму.
– Майкле, якщо ви маєте якісь нові заперечення…
– Ні, лише передчуття, туманні видіння.
В мене, свого часу теж, були видіння… Подекуди вони, нажаль, справджувалися. З віком це минеться. Може у вас будуть побажання?
– Так. Проте я хочу щоб місія була неоголошеною.
Елайза уважно слухала пропозицію Пірса, ніби роздивляючись у майбутті її здійснення.
– Нехай буде неоголошеною. Думаю, Сіра Рада не заперечуватиме.
Зробивши тривалу паузу вона додала:
– Я хочу вас попросити. На час геостандартизації приїжджайте до головного залу. Всі Радники від’їдуть на місце. Хтось має, про всяк випадок, лишитись.

6. Остання воля
Нейрональний аналіз продовжувався без перерви вже восьму годину. У свідомості Пірса в дивовижній круговерті проносилися спогади, виникали і безслідно зикали відчуття, звуки, давно забуті думки, видіння. Процес здавався нескінченним і ставав з кожною хвилиною дедалі болючішим. Раз за разом рука Майкла стискала невеликий сіруватий пристрій, відмічаючи певний спогад.
За пультом нейроаналізатора змінився п’ятий оператор. Весь цей час Ніколь пильно стежила за екраном на якому відбивався процес. Несподівано екран згас.
– Нейроаналіз завершено – тихим голосом сповістив оператор.
– Дякую, можете йти. – промовила Ніколь схиляючись над Майком. – Ну як?
– Бувало погано, але щоб так. Я тепер добре розумію, чому перед другою психостандартизацією більшість обирають припинення життя…
– Не так вже й погано. – зауважила Белатрікс – Продовжимо завтра?
– Я би, все таки, волів покінчити з цим сьогодні.
– Добре, тоді почнемо перегляд.
Майк всівся біля екрану психоаналізатора поруч з Белатрікс.
Після години перегляду, піднявши стомлений погляд вона зауважила:
– Багато… занадто багато. Я все прекрасно розумію, проте залишити стільки спогадів неможливо.
– Така моя “остання” воля. – Майк посміхнувся своєю загадковою посмішкою.
– З огляду на збільшення, за таких умов, ризику невдачі при інтеграції з матрицею, я не здивуюсь, якщо ваше побажання дійсно стане останнім. – вимовила Ніколь переглядаючи данні на екрані. – Якщо залишити все так то, попри підвищення інтенсивності, розрахунковий термін адекватного функціонування скоротиться з двохсот до сорока-п’ятидесяти років, а прижиттєва деінтеграція стане не можливою. Вибір за вами, Раднику.
– Такої розкоші, як вибір, я не мав з моменту “Відродження”, я не маю його і зараз. – твердо відповів Пірс.
– Добре… Тепер лишилось вибрати образ для ініціації. Це необхідно для того, щоб ми відразу побачили, якщо все пройде правильно.
Майк прокрутив на екрані круговерть спогадів, зупинивши свій вибір на одному.
– Цей.
Здивований вираз, немов маска, застиг на обличчі Белатрікс:
– Найболючіше?…
– Такий мій остаточний вибір.

7. Відплата
Центральний зал Сірої Ради видавався незвично породжнім. В центрі за столом сиділа одинока постать. В тиші долинав ледь чутний жіночий голос, яким система планетарного нагляду звітувала про чергові результати погодинної перевірки. Не було нічого незвичного.
Майк вдивлявся в зображення на стіні, що змінювалось слідом за голосом. Несподівано все зникло. Натомість на стіні з’явився Мак Чен. На його сірому обличчі застиг жах.
– Майку! Все пішло не так… Там були мешканці… Кілька десятків тисяч… Звичайно, ми передбачали… Проте стільки… Радники… Вони всі один за одними… – немов злива вилітали окремі уривки фраз.
– Чене, що трапилось? Розказуй зв’язніше.
– Відлуння, Майку, відлуння… – не вдавалось заспокоїтись китайцю – Тисячі жертв…
– Да ти, на біса, заспокоїшся чи ні! – не витримав Майк –Розказуй докладно. Що з передовою групою? Де Анія?
– Поки що вважаємо пропалою безвісти. Охоронні загони ще не дістали жодного живого. Майку, це мікрохвильове відлуння… Самі обвуглені тіла…
– Особистий Охоронець Джонс? Він був у мультизахсному комбінезоні…
– Майку! Сліди кераміки з того комбінезону визначаються по всій аномалії. Мабуть, то був вибух…– Мак Чен збирався сказати ще щось та несподівано зв’язок увірвався. Натомість на стіні з’явилось зображення Радника Елайзи.
– Видіння справджуються, Майку! Ми прийшли до того з чого починали. Людство нічому не навчилося з Великого Кризу… Майкле! Ти маєш відновити Сіру Раду. Саме ти. Майку, тепер ти – Сіра Рада! Ми ж повинні спокутувати свої помилки… – Зображення зникло також несподівано як і з’явилося.
Від повільно підійшов до протилежної стіни і так само повільно промовив:
– Системо! Матрицю лідерства. Максимальний рівень інтеграції.
З панелі, що відкрилася на стіні, з’явився плаский металевий відрізок, який негайно охопив його голову напівкільцем. В душі Пірса не було горя. Лише туга й невимовна порожнеча. І ще нездоланний тягар обов’язку.
На стіні знов з’явився Мак Чен:
– Ми не можемо впізнати загиблих. Вся передова група геофізиків загинула. Ми відшукуємо їх лише за металевими логотипами на комбінезонах. Радники припинили життя. Майку ти єдиний лишився з Сірої Ради!.. Джонс можливо…
– Припинити пошук. Всім групам негайно залишити нормалізовану територію. Нічого там не чіпати. Заборонити будь-яке втручання в аномалії.
– Але ж Майку, там…
– Така воля Сірої Ради. Я чекаю на тебе тут… Раднику…

8. Народження лідера
В Центральному залі Сірої Ради за столом в напруженому чеканні, вдивляючись в екран, застигли одинадцятеро Радників. Так само як по всьому Об’єднаному Світі застигли біля екранів мільйони людей. Те чекання здавалося нескінченним і нестерпним.
Ще двоє Радників сиділи вдивляючись в екран за пультом нейросканера модифікованого для Матриці лідерства. Металевий голос вів останній відлік. З його завершенням на якусь мить запанувала пауза. Проте та мить здалася вічністю.
“Ось він! Момент розуміння. Від якого відділяє нас цей єдиний подих. За яким не буде вороття до колишнього…”
Екран спалахнув.
На ньому з’явилося юне обличчя Уранії Джонс. Її золотисто-жовтим волоссям грали вітер і вранішнє сонце. Вона дивилась прямо в вічі. Той ніжний погляд, здавалось, торкався душі.
Стало чути подих вітру, що приносив бризки й запах лісу.
З надр свідомості поволі піднімалося незвичне, проте таке знайоме й дороге з дитинства, тепло.
– Ти мене не кинеш?
– Ні…

Охоронець
От холода пустынь до зноя ледников,
От сложных дураков до мудрых простоты,
От скупости богатых до щедрых нищеты
Кто в пропасть за тобой шагнет, не потерявши веры?
Подставит кто, тебе плече в огне кипящей серы?

1.“Янек”
Довкола кипіла робота, десятки співробітників встановлювали обладнання, готувалась до входу до аномалії передова група співробітників сектору геофізики.
В кількох кроках перед Джонс, ніби паралізований прискіпливим поглядом, застиг у нерішучості Охоронець в кострубатому синьому комбінезоні.
На тлі широчезних плечей його виголена голова видавалася непропорційно маленькою. Вираз зніяковіння на обличчі юнака довершував кумедну картину.
Особистий Охоронець! Ні, ви на таке подивіться! Хто, скажіть мені, який телепень те придумав!
Провіднику Джонс… – почав було нерішуче Охоронець
Просто С’юзан, можна Анія. – перебила вона.
С’юзан, я не можу вам відповісти, Рішенням Сірої Ради місія неоголошена.
Впізнаю, впізнаю руку коханого чоловіка! Ганьба та й годі! – випалила Джонс – Не зміг вперти в мультизахисний комбінезон, то приставив варту! Між іншим як тебе?
Охоронець JA №42. – звично викарбував юнак
Я питаю: ім’я в тебе є? – перепитала вона.
Той мовчки знизав плечима.
– То будеш Янеком. Заперечення будуть? Ні? Тоді ходімо, “персональний охоронцю”! За кілька хвилин все почнеться… Я ж бо хочу піти з передовою групою.

2. Спогад
Джонс сиділа посеред великої кімнати на невеликому стільці. Перед нею на стіні, ніби в якомусь чудернацькому танку, змінювали одна одну мінливі голограми до проекту геостандартизації. З черговим спалахом на стіні з’явилася карта аномалії, вірніше тієї території яка згодом нею стала. То було місто. Мимоволі погляд ковзнув по виділеному напису “Інститут ядерної фізики”. Несподівано з глибин пам’яті виринув спогад, що, поволі оживаючи в її свідомості, повністю поглинув її увагу…

Посеред великої кімнати лабораторії заставленої обладнанням стояли дві постаті в білих халатах: ще зовсім юна дівчина з русяво-золотистим волоссям нашвидкуруч сплетеним у довгу косу та вже літній, відзначений непоодинокими сивинами чоловік.
– Богдане Терентійовичу! – було чути як голос дівчини тремтів, на очі набігали сльози. – Звідти ж ще ніхто не повертався! Майже з десяток експедицій!
– Я надто старий, щоб того боятись, Ані-С’ю. – відказував той, проводячи рукою по сивому чолу. – Проте я тобі обіцяю, що ми неодмінно зустрінемося, от побачиш.
– Як же ж ви збираєтесь вибратися звідти?
– В мене є одна гіпотеза… За двадцять років роботи я не здобув жодного результату, що спростовував би її. То ж маю випробувати те на собі. Розумієш, – він зробив кілька кроків вбік до однієї зі стін. З помахом руки на ній з’явилася намальована від руки схема.
– Межа аномалії ніби зіткана з безлічі лійок спрямованих вузьким кінцем до середини. Саме тому до неї дуже легко потрапити, проте майже н можливо вирватися в нормальний світ. Між іншим Завдяки тому всі аномалії мають сполучатися між собою, чи то може ще з чимось. Ми розробили певне обладнання яке б допомогло розширити вихід у нормальний світ.
– А якщо ви неповернетесь?… Хто зможе вас замінити? Як без вас буде лабораторія? … Сіра Рада?
– Мене маєш замінити ти. Навіть, якщо я повернуся. Бо вже час. Що ж до Сірої Ради, то, на моє прохання, Елайза вже давно підшукує мені заміну.
3. Відлуння
Передова група йшла по розігрітій сонцем вулиці безлюдного міста. Напівзруйновані багатоповерхові будинки що нависали з обох боків, дивовижно покручені дерева – все це видавалось дивним, наче змальованим.
Поряд із Уранією крокував JA №42. Було щось загадкове в тому юнаку вдягненому в незграбний синій комбінезон. Щось, що раз-по-раз повертало до нього думки, породжувало відчуття захищеності й довіри…
Здалеку в небі з’явився нерозбірливий силует. Він, повільно виписуючи великі кола, почав наближатись, доки не стали помітними його окремі деталі.
– То лелека! – промовила вона, звертаючись до Охоронця – То лелека, Янеку. Отже все пройшло добре. Цікаво, а де всі мешканці?
– Аніе! – несподівано один зі співробітників, що йшли попереду підбіг до Джонс – Основна група щойно зайшла на стандартизовану територію. Вони реєструють циклічну активність в мікрохвильовому діапазоні…
Він замовк – увагу всіх привернув силует в небі, що з блискавичною швидкістю наближався до землі.
Джонс мимоволі затамувала подих. Наступної миті стало надзвичайно спекотно. Якась сила збила її з ніг. Очі затулила синя мла…

4. Заручники аномалії
“Сюзочко… Сюзочко…” – тихий лагідний голос, долинав до свідомості Джонс пробуджуючи її від забуття. Слідом за голосом, неначе здалеку, до неї почало долинати мелодійне дзеленчання.
Розплющивши очі Уранія побачила над собою обличчя старого зі сніжно-сивою головою і такими ж сивими довгими густими вусами.
– От і добре, Ані-С’ю, а то вже думав що не докличусь тебе – лагідно промовив старий і простягнув їй склянку рожевої рідини.
Повільно оглянувши стіни вона зрозуміла – то була лікарняна палата. Свідомість поверталася поволі, ніби підіймаючись сходами з темного провалля. Підвівшись до склянки, вона зробила кілька ковтків. “Звідки вони дізналися, що я люблю вишневий сік? І це ’Ані-С’ю ’…” Була лише одна людина яка так називала Джонс. Її погляд мимоволі ковзнув по потертому сірому комбінезону і застиг на золотому логотипі лабораторії геофізики.
– Богдане Терентійовичу? Це ви? – ледь чутно прошепотіла вона, – ви повернулися?
– Певною мірою, С’ю, певною мірою. – тихо й лагідно промовив він.
С’юзан навіть здалося, що то шелестять його вуса. ЇЇ увагу знов привернуло дзеленчання. “Дивно. Багатофункціональний монітор. Він був дуже популярний перед Великим Кризом. Такі тепер залишились хіба що в аномаліях…”
Де я? – запитала вона.
У великій аномалії 532.
Це ж на іншому кінці світу. – в голосі Джонс почулися нотки тривоги – Що зі мною?
– Все добре, – лагідно продовжував старий, – ти просто перегрілася, коли по аномалії пішло мікрохвильове відлуння від геостандартизації. А от твоєму Охоронцю VX-1747 пощастило значно менше…
– Янек! Де він? – голос С’ю помітно тремтів.
– Зараз в реанімації, однак вже краще.
– Що сталося?
– Коли по аномалії пішло мікрохвильове відлуння він встиг накрити вас комбінезоном і умудрився дотягти до найближчого каналізаційного колодязя. Там, як я розумію, на ваше щастя, виявилося вікно перетину аномалій. Однак тієї миті коли він почав тебе опускати позад нього вибухнув розкритий намет комбінезону. Після чого ви просто впали на голову нашій господарчій групі. Хлопець сильно обгорів, проте дав себе оглянути лиш після того як, ми впевнилися що з тобою все гаразд.
Помітивши наростаюче занепокоєння на обличчі учениці старий геофізик на мить спинив розповідь, після чого продовжив ще лагіднішим тоном:
– Ми його обов’язково полагодимо. От побачиш. В нас є для нього майже повний набір кріоконсерванту. – Довгі сиві вуса та лагідні карі очі старого геофізика робили свою справу. Він зробив паузу, після чого в його голосі почувся відтінок суму. – Ти ж знаєш, що моя експедиція на третину була укомплектована VX-1747. Ці гарні хлопці, майже повністю позбавлені почуття самозбереження, ладні гинути одне за одним рятуючи чужі життя…

5. Остання зустріч
Набіглі думки тіснилися в голові Уранії Джонс. Вона стояла за півкроку від входу до головного залу, а спогади та картини з минулого, проминаючи перед її очима, в дивовижній круговерті змінюючи одне одного, не давали їй поворухнутися.
“ Який він став? … Як пояснити?… Чи зрозуміє?…”
Раптом, якась незбагнена внутрішня сила, розвіявши сумніви, допомогла їй зробити останній крок.
Перед очима Уранії з’явився зал Сірої Ради. На величезній невисокій стелі виблискувала чотирнадцятикутна зірка. Таким, вона бачила його не один раз, такий, він був ще до того самого дня. Була лише одна деталь, яку вона збагнула не відразу. Замість дзеркальної поверхні величезного столу в центрі залу стояла людська постать, відгороджена від неї напівпрозорою стіною мінливих голограм. На поритому глибокими зморшками обличчі застиг вираз напруженої зосередженості.
Джонс впіймала себе на думці, що з трудом впізнає у сивочолій людині Майка.
Раптом погляд постаті впав на неї. Ласкава посмішка осяяла стомлене лице. Мимоволі вона збагнула: “він все про неї знає, все розуміє…”
Несподівано оточуючий простір почав змінюватися, зникла стеля, згодом підлога. Нізвідки виникло блакитне небо, озеро, водограй. Під ногами з’явився пісок, у волоссі заграв легкий вітерець почав долинати плескіт води і шелест листя.
“Наша подорож…” – встигла лишень подумати вона.
Так, дійсно, це наша весільна подорож.
Повернувшись на голос, Уранія ледь не скрикнула від несподіванки. По берегу до неї бадьоро крокував бронзовошкірий чорнявий молодик. То був Майк. Такий, яким вона його пам’ятала.
А ти зовсім не змінилась.
Аномалія, знаєш…– відповіла вона, опустивши погляд в ноги Пірсу, що підійшов майже впритул.
Знаю. – на обличчі Майка з’явилася таємнича посмішка – Аніе, я маю дещо тобі сказати. Я сподівався і чекав цієї миті понад півстоліття…
Джонс підвела здивовані очі.
Так, я знав, що ти повернешся. Дещо іншою, проте неодмінно повернешся. Знай, ти все правильно зробила… І ще одне. Вибач, що я тоді не був поруч. Вибач, за те що я з собою зробив. Інакше я не міг. Останній із Попередників мав сплатити по рахунках сповна. Я дуже втомлений, проте радий, що зрештою мій час скінчився. Я занадто довго тебе чекав.
Ти вмираєш?
Значно швидше, ніж ти думаєш. Саме зараз іде процес деініціації… Треба було раніше, але я хотів дочекатись тебе. Як розумієш запропонувати мені це ніхто не наважувався. Між іншим, знаєш хто мене замінить? – Майкове обличчя знов осяяла таємнича посмішка – Клони серії VX-1747 чудово підійшли на цю роль. Вони навіть не потребують жодних вдосконалень…
Блакить неба раптом затремтіла і почала згасати.
Прощавай, Аніе…
Майку…

Видіння зникло так само непомітно як і з явилося. Лише величезна чотирнадцятикутна зірка продовжувала виблискувати сотнями дрібних вогників над спорожнілим залом Сірої Ради.

квітень-серпень 2001 р.